> Новини > Письменники та книгарні: історії кохання

Новини

Письменники та книгарні: історії кохання

01.06.2016 0 Автор:

Публіцист, есеїст і перекладач Олександр Бойченко, журналістка Ірина Славінська та письменник Юрій Андрухович  розповіли про свої стосунки з книгарнями чи тими локаціями, що їх заміняли, в СРСР, незалежній Україні й за кордоном. Про Чернівці, Париж, Тіроль, Петрівку, роль алкоголю і громади в житті книгарень – у матеріалі Читомо.

Олександр Бойченко,

публіцист, есеїст і перекладач:

«Я народився в Чернівцях і жив там до 6 років. Наступні 10 я жив у селі. До 6-ти років я читав повільно. А ті 10 років, коли людина мала б усе прочитати, я жив у селі. Там був тільки сільмаг, у якому продавали оселедці, велосипеди, насоси, м’ячі й де-не-де книжки.

Коли я повернувся до Чернівців, почалася «перестройка». Книжки ми знову ж таки купували не в книгарнях. Якісь люди їздили переважно до Москви, звідки привозили книжки й продавали їх під кінотеатром «Чернівці». У Києві це був кінотеатр «Жовтень». Такі розкладки стали нашими книгарнями.

Перша книгарня, яка мене вразила, була закордонна. Це «Трафік клаб» у Варшаві, який мав чотири поверхи: три – з книжками, а на четвертому – велика зала, де з одного боку барна стійка, а з іншого – сцена. Ти міг ходити цими трьома поверхами, де книжкові полиці були розставлені в алфавітному порядку за жанрами, обирати собі видання, не потребуючи допомоги продавця.

boychenko

Читайте також: Книжкові місця Угорщини

У Чернівцях є три заклади, де можна купувати книжки. Є й інші, але я туди не ходжу і вам не раджу. У нас є видавництво «Книги – ХХІ», яке працює останнім часом все більше й краще. Власник видавництва також має невеличку кав’ярню під назвою «Найкраща кав’ярня на розі Університетської та Сковороди». Там можна випити кави, смузі, з’їсти солодке і придбати їхні видання. Є ще «Українська книга» — теж невелика книгарня, де продають книжки лише українською мовою. А на другому поверсі, знову ж таки, кав’ярня.

Читайте також: Культурно-мистецький центр «Українська книга» в Чернівцях

Найвідоміша книгарня у Чернівцях — це, звичайно, «Букініст». Її власниця Марина Лібанова. Вона першою в нашому місті почала продавати українську сучасну літературу. Поки всі чекали рознарядки, вона почала продавати Тараса Прохаська, Юрія Іздрика. Це дуже позитивна історія, яка сягнула апогею у 2013 році, коли Янукович був при владі. Тоді в Марини намагалися забрати «Букініст», але ми якось перемогли завдяки протестам».

Ірина Славінська,

журналістка:

«У мене є дві історії. Перша про «некнигарні» 90-х. І тут у декораціях опиняється київський спальний район Троєщина, де було кілька універсамів. Це місце дуже віддалено подібне на супермаркети. Там був один куточок, де на столі розкладали порножурнали, кросворди й трохи книжок. Іноді там траплялися навіть дитячі книжки. Батьки, отримавши зарплату, приводили нас із сестрою туди, щоб вибрати якусь книжку. Не завжди було з чого вибирати, бо книговидання тоді було не таким, як тепер, і хороших дитячих видавництв не існувало.

Друга історія про «храм книжки» — це досвід у провінційному містечку Щорс (тепер воно називається Сновськ) на Чернігівщині. Під час моїх перших шкільних канікул мама відвела мене з сестрою до тамтешньої дитячої бібліотеки. Ціле літо ми провели там, прочитавши чимало книжок, і потім ще довго робили це. Але в цих історіях немає жодної пригоди. Вони достатньо нудні.

slavinska

У Києві існує всім відома локація – ринок «Петрівка». Я пам’ятаю дуже цікавий період, коли відкривали перші комерційні книгарні – «Букву», «Орфей», ще не було «Книгарні Є», але водночас функціонувала Петрівка, яка нині занепадає. У мене тоді була подруга, і от ми дві старшокласниці, які абсолютно не мали грошей на книжки, але щовихідних приїздили на Петрівку понишпорити серед книжок. Потім ми йшли до книгарні «Орфей», яка була неподалік, подивитися на красивіші видання. Вони коштували дуже дорого.

Читайте також: Українські книжкові кіоски на Петрівці

Ще один спогад пов’язаний із тим, як я отримала свою першу стипендію на першому курсі й пішла до однієї з трьох яток, де продавали сучасну українську літературу. Там я купила свої три перші українські книжки – «Московіаду» Юрія Андруховича, «Культ» Любка Дереша й «50 хвилин трави» Ірени Карпи.

Розкажу також про книгарні Франції, бо звідси почався мій закордон. Перша річ, яка мене вразила – у кварталі, де розташована Сорбонна, існує абсолютно контрастна серія книгарень, які поділені за жанрами. На одній вулиці працює книгарня юридичної літератури, на сусідній — медичної, і поки дійдеш до літературознавства, теж можна добряче всього надивитися. Моя улюблена — книгарня видань, що були в користуванні. У Франції не видають підручники в університеті, тому студенти самі купують їх, а потім здають в офіційну крамницю. Там можна знайти справжні скарби за смішні гроші, головне, мати чимало часу й трохи порпатися.

Другий момент – у Франції в кожному маленькому містечку є книгарня. А у самому Парижі це ще помітніше – в кожному кварталі обов’язково є булочна, бюро ритуальних послуг і книгарня. Коли почали з’являтися величезні книжкові супермаркети, дрібні книгарі об’єдналися, поборолися за свої права, й тепер всі книжки у Франції всюди коштують однаково – ціна фіксована. Це дало змогу книгарням оригінальніше й ретельніше добирати собі асортимент».

Читайте також: Від найстарішої книгарні Європи до квартири Мілоша 

Юрій Андрухович,

письменник, перекладач: 

«Мабуть, на кінець 60-х і першу половину 70-х років припадає період, коли я почав самостійно читати товсті книжки і, як то кажуть, ковтати їх. Я став запеклим, пристрасним читачем, пожирачем книжок. Це була класика пригодницької та фантастичної літератури, на зразок Жуля Верна, моєї першої літературної любові.

Катастрофа полягала в тому, що за тієї відносно благополучної для книгарень системи (вони функціонували легально й не боролися за своє існування), там ніколи не вдавалося купити ту книжку, що хотів. Був дефіцит добрих, хороших, цікавих книжок. Але раз на кілька днів, ідучи зі школи, я заходив до книгарні з великою надією — раптом сьогодні там щось з’явиться. Ми ж тоді не знали, що у видавництвах є певні тематичні плани. Ритуал заходити до книгарні й виходити ні з чим перетворився у якусь залежність.

andrukhovych

Читайте також: Андрухович про богемні кав’ярні та ресторації Франківська

Також люди з наших країв їздили до Молдови, де можна було купити дефіцитні книжки. Часи радикально змінилися наприкінці 80-х років. Навчаючись у Москві на Вищих літературних курсах (ВЛК) з 1989 по 1991 роки, я усвідомив, що тепер можу придбати будь-яку книжку. У цей історичний момент все видається, хоча й не є загальнодоступним. Але завдяки «корочці» слухача ВЛК я мав доступ до святая святих — режимної книгарні у Москві під назвою «Книжная лавка писателя» (КЛП).

В австрійському Тіролі є регіональне місто Інсбрук, а неподалік – містечко Ґалль, де щороку відбувається міжнародний літературний фестиваль. Одного разу я туди потрапив. У цьому дуже провінційному містечку був унікальний віскі-бар «Діана». Його заснував австрієць, який усе життя пропрацював моряком далекого плавання.

Цей бар був дивовижним храмом. Там панувала тиша й святобливість. Ти заходиш туди, а власник завжди сам, стоїть і чекає чергового відвідувача. Там було величезне різноманіття віскі, при чому не траплялося двох однакових пляшок. От ти приходиш і кажеш, що хочеш пропустити скляночку віскі. «Це цілком реальне бажання», – казав австрієць і просив зорієнтувати з тим, яку суму готовий заплатити, бо він міг налити скляночку і за кілька євро, і за кілька тисяч.

Коли він дізнавався, що ти письменник, питав про пересічні наклади. А з’ясувавши, що ти жодного бестселера не видав і живеш із читань і фестивалів, діставав якийсь теж рідкісний варіант віскі, але за цілком прийнятну, веселу ціну. Я запитав у цього чоловіка, чому б йому разом із цим закладом не відкрити ще й книгарню? На що він відповідав запитанням: «А хіба це не вона?». Насправді література та алкоголь завжди крокують десь поряд, тільки література відстає. Уже не раджу їхати до того містечка, бо власник бару, на жаль, помер».

Читайте також: Видавці про власні книгарні: мрія, реальність чи необхідність?

Розмову записали Надія Ковальчук та Анастасія Івашина 

Світлини Нати Коваль, Олександра Зубка, Богдана Пошивайла

Нагадаємо, зустріч відбулася під час Книжкового Арсеналу в рамках спецпрограми «Малі книгарні» Вікторії Наріжної. Читайте наш звіт по спецпроектах Арсеналу і про його ринкову складову.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi