Олесь Ульяненко

Нові старі романи Ульяненка: Софія, перли, свині та динозаври

01.08.2018
Два романи ульяненка

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Вже кілька років поспіль з’являються перевидання книжок Олеся Ульяненка. Минулого року був «Там, де Південь», позаминулого — збірка оповідань «Яйця динозавра», а зараз у видавництві «Фоліо» виходять відразу два романи Ульяненка: «Софія» та «Перли і свині». Раніше як окремі книжки вони не видавалися, але можна було придбати їхні електронні версії.

 

Кілька років тому я купив собі перший смартфон, щоби мати під рукою GPS і не губитися так часто у прірвах глибочезних чорнобильських боліт. Купив і читав у Зоні Ульяненка. І ці два тексти теж. Читав їх серед пряних пахощів літа, потопаючи у спеці й нескінченній тиші закинутого хутора в Зоні, в якому зникаєш із радарів цивілізації й знаєш, що мобільного зв’язку немає на багато кілометрів навколо.

 

Отже, два романи.

 

«Софія» – це текст саме про те місце, від якого я в цю саму Зону тікаю. Від оцього похмурого Києва сучасності, коли він вже впав під натиском склопластикової перебудови, а центральні райони заповнилися білбордами та різноманітними проявами зовнішньої реклами.

Що у «Софії» від похмурої реальності, від якої готовий тікати навіть на болото? Що там від міста, для якого бородатий жарт про формат сприйняття його без наркотиків ніколи не втрачає актуальності?

 

Там Хрещатик, який автор називає «канавою», в якій відбувається груповий інцест, а потім, зрештою, знаходиться місце і для кохання в сім’ї людей зі скелетами у шафах та серйозними статками.

 

Там є впізнаваний стиль Ульяненка. Усі ці його детальки, дворики та баржі, які «спочатку плашма і красиво лежали на воді у вакуумі передвечір’я, поволі зариваючись носами в туман кольору індиго», образи на кшталт «троє пристрелених чоловіків у черевиках з крокодилячої шкіри» тощо.

 

Там головна героїня, яка запросто може погнути BMW ключкою для гольфу через поганий настрій та її матір, у якої «невиправна віра в психоаналіз, і – не повірите – в патріотизм і церкву Аджеладжі». Матір, яка «перегнула її через коліно, шмагала якоюсь гумовою штукою по задниці, досить боляче, а він стояв і дивився, ляскаючи паском, натягуючи і опускаючи у двічі складеного». Люди з біографією головної героїні стають або митцями, або серійними вбивцями. От і вона стала.

 

Зрештою, тут весь цей Київ, в якому нескінченна похмурість розмазується зі снігом та прикрим похміллям героїні, коли вона повертається до тями після екскурсії київськими гендлями з дешевим пійлом та цілком чорнобильськими персонажами.

 

Другий роман під назвою «Перли і свині» відбувається в антиутопічному світі корпократій майбутнього і починається радикально: з підриву Ейфелевої вежі в прямому ефірі та обміну стратегічним ядерним боєзапасом. Але все це тільки зав’язка перед подорожжю в часі до далекого-далекого минулого.

 

            Гігантський метеорит, вибух наднової, заміщення видів – такої версії вимирання динозаврів я ще не чув.

Бо за версією роману «Перли і свині» апокаліпсис мел-палеогену спричинив прототипний Сандей Аделаджа, який потрапив у світ далекої минувшини й почав зводити храми, експлуатувати нафтові озера, а потім і налагодив бартерну торгівлю з цивілізацією динозаврів, до яких він постачав наркотики й, зрештою, наробив чимало біди. Власне, робив усе, що має робити кожен пристойний проповідник-харизмат зі своєю вірною паствою.

 

Зараз ці книжки виходять друком. Можна буде взяти їх із собою на чорнобильську дачу і додати до маленької бібліотеки: солянки з сучасної літератури й тих доаварійних книжок, які знайшли сталкери в будинках культури та хатах сусідніх сіл і тягли через болото в місце таке глухе, що в ньому навіть динозаври не вимерли.

 

Автор: Маркіян Камиш

 

Читайте також рецензію на роман «Яйця динозавра»

 

 

Користуючись нагодою, Читомо запитало про перебіг зйомок фільму «Ульяненко без цензури», який готують продюсери Володимир Тихий і Мирослав Слабошпицький.

 

Мирослав Слабошпицький, продюсер фільму «Ульяненко без цензури»:

П’єр Паоло Пазоліні казав, що смерть здійснює остаточний монтаж нашого життя. Кожне життя є історією для фільму. І смерть є кінцем фільму. Останнім кадром.  І коли знятий останній кадр – тільки тоді стає зрозумілим, що було важливим у житті, а що ні, що буде сценою фільму, а що буде викинуте. Не з кожного життя можна зробити цікавий повнометражний фільм.

Біографія Ульяненка  з усіма її скандалами, міфами, правдою, що нагадує легенди, й легендами, схожими на правду, такої біографії вистачило б на десятисерійний фільм.

І вже точно вистачить на документальний фільм, який, як ми з Володимиром Тихим, сподіваємося, ви буде дивитися як захопливий трилер.

 

Останній кадр життя Ульяненка знято 8 років тому.

 

17 серпня 2010 року Олесь був знайдений мертвим в своїй квартирі – його смерть,  як і його життя, – викликає більше питань, ніж відповідей.

 

Ми з Володимиром Тихим довго чекали, коли з’явиться такий фільм, і оскільки не дочекалися – вирішили його зробити самі. Я думаю, так на краще.  Сподіваюся, за рік на Книжковому  Арсеналі ми зможемо показати вам вже готовий фільм.

 

Про Ульяна треба сказати, що він товаришував з режисерами, зі мною, з Андрієм Дончиком, з Володимиром Тихим.

 

Я навіть ризикну сказати, що він цікавився кіно, більше, ніж літературою. І звичайно, він дуже мріяв бути екранізованим.

 

На жаль, при житті цього не сталося, і я бачу в цьому граничну несправедливість.  Ми не можемо її виправити в повній мірі, але можемо спробувати щось зробити. 

 

Насправді знімальний період фільму «Ульяненко без цензури», якщо не добігає кінця, то точно перевалив за екватор. Офіційно робота над фільмом почалася близько року тому, коли Держкіно України підтримало проект. Неофіційно – у 2011-му, коли я упорядкував книжку «Ульяненко без цензури», що вийшла у першу річницю смерті у видавництві «Махаон-Україна». Вона стала однією з головних книжок ульяненкознавства. Немає практично жодної дисертації чи монографії по Ульяненку, яка не посилалася б на це видання.

 

Я не думаю, що тут є моя заслуга. Просто в книжці зібрані у хронологічному порядку інтерв’ю з Ульянененком із 1994 по 2010 – себто коментарі автора з того чи іншого приводу, які неможливо одержати жодним чином (зі зрозумілих причин). Саме коли ми готували її й збирали інтерв’ю, мені до рук потрапили перші аудіо та відео з Ульяненком. Ця колекція росла, тоді й виникла ідея зробити фільм. Я написав сценарій. Ми продюсуємо фільм разом з Володимиром Тихим, нашим спільним з Ульяненком товаришем, теж кінорежисером. Режисеркою стала Юлія Шашкова.

 

Зйомки розпочалися під час Відзначення 55-річчя від дня народження Ульяненка на минулому Книжковому Арсеналі. Це американський формат документалістики, що передбачає поєднання архівних кадрів і численних інтерв’ю. З архівними кадрами доволі складно, але щось є. Звичайно, більшість архівів на більшості каналів не збереглися.

 

Я знаю багато людей, які займаються Ульяненком в країнах,  де він ніколи не перекладався. Про нього написано 5 книжок. На підході шоста. І наш фільм не останній фільм про Ульяненка. Він хороший герой для фільму і хороший герой для книжки.

Зображення: архів Мирослава Слабошпицького

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект