Book Forum

Розмова про важливе: які переклади читати на Book Forum

10.09.2018

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Графічні романи, sci-fi, магічний реалізм і сучасні закордонні автори цього року заполонили український ринок перекладів. Видавництва продовжують створювати свої унікальні серії: дехто надає перевагу перекладанню бестселерів і нетлінної класики, а хтось заглиблюється в нішеву жанрову літературу. Ми склали короткий гід про найважливіші нові переклади, щоб ваш рюкзак не розірвався від придбаних книжок після 25-го Book Forum.

 

Маржан Сатрапі. Персеполіс

Переклад з французької Оксани Макарової. – Київ: Видавництво, 2018. – 352 с.

 

Переклад графічних романів в Україні набирає обертів. Цього разу це надзвичайно важливий для літератури «Персеполіс», в якому Маржан Сатрапі розповідає про революцію в Ірані, про те, чим обернулася війна, й про досвід дорослішання.

Маржан із книжки є alter ego авторки. Дівчина росте в сім’ї з широкими поглядами на світ, а її рідні підтримують революцію. Тож з одного боку вона має шанси вирости неупередженою, а з іншого – вже з малого віку пізнає смерть близьких і тортури над ними. У графічній новелі згадуються дитячі прояви жорстокості в школі, неприйняття правил і бездумне повторення дітьми слів дорослих. Героїня звинувачує в усіх жахах на батьківщині передусім скутість її громадян і суворість законів.

 

Згодом 14-річна Маржан емігрує до Франції, де зіштовхнеться з омріяною свободою, проте, виявить, що її надмір призводить до хаосу. Тож Маржан скрізь відчуває самотність. Окрім того, що оповідачка використовує просту мову (тим зрозумілішими читачеві стають усі конфлікти), графіка «Персеполісу» також примітизована: складається враження, що весь роман укладений дитиною, завдяки чому зростає рівень довіри до історії.

 

Згодом дівчина повернеться на батьківщину, де вона так само почуватиметься чужинкою: у Європі вона була заручницею традицій, а вдома прагне до свободи волевиявлення.

 

Авторка намагається розібратися з проблемами минулого: особистісними, соціальними й політичними – це поєднання не є випадковим.

 

Роблячи екскурс у політологію, філософію, гендерні питання; переживаючи особистісну сексуальну революцію; а також відповідаючи на питання, які ви навіть не подумали б ставити, Маржан Сатрапі створює надважливу книжку.

 

Головна героїня в’язне в пошуках самоідентифікації, прийнятті свого тіла, формулюванні власних переконань. Читачі неодноразово ловитимуть себе на незгоді з дівчиною, ба навіть обурюватимуться через її думки: вони часто егоїстичні, упереджені, снобські й жорстокі. Але Маржан Сатрапі розповідає свою історію і намагається бути чесною.

 

Пітер Воттс. Сліпобачення

Переклад з англійської Анатолія Пітика, Катерини Грицайчук. – Київ: Видавництво Жупанського, 2018. – 384 с.

 

Пітер Воттс, за фахом гідробіолог, став одним із найпотужніших канадських наукових фантастів (далі – НФ). Твори цього жанру ґрунтуються на певній гіпотезі, яка згодом пояснюється з наукового погляду. Звісно, цікаво дізнатися «Що було б, якби…», але часом така література надто обтяжена термінологією або ж просто видається нецікавою. Тому жорстка НФ, де жанр вимагає подробиць і навіть чіткої відповідності наукам, може навіть налякати читача схожістю до підручника. Пітер Воттс спростовує ці стереотипи, його припущення шокують поєднанням правдоподібності й маскультурності.

Отже, наприкінці століття у космос вирушає експедиція для першого контакту з невідомою формою життя. Автор відразу дивує нетиповою добіркою екіпажу. Командиром корабля є вампір (за канонами його існування вмотивоване науково), у команді є лінгвістка Банда (у якій навмисне уживаються декілька різних особистостей), жінка-воїн (думкам якої підкоряється ціла армія роботів), біолог (його лабораторія є продовженням його тіла) та позбавлений емпатії спостерігач (і, власне, оповідач). Окрім того, що всі герої розширюють межі жанру, на них не чекають карколомні пригоди, натомість – потужна інтелектуальна робота для відкриття таємниці іншопланетян.

 

Герої Пітера Воттса зіштовхуються із синдромом сліпобачення: вони дивляться, але не усвідомлюють побаченого. Автор досліджує людський розум, свідомість та відмінність між цими поняттями.

 

І у своїх висновках Воттс перегукується зі Станіславом Лемом: людина – проста істота, надрозум із легкістю перевершить її, а людина довго не буде здатна збагнути це. Кожна теорія, що звучить у книжці, є по-своєму незвичною, а в майстерній художній обробці вона стає ще й поетичною, та все ж місцями ця проза перевантажена науковими поясненнями. Як жартує сам Пітер Воттс: «Можна витягнути морського біолога з океану, але…»

 

Адольфо Бйой Касарес. Щоденник війни зі свиньми

Переклад з іспанської Анни Вовченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 224 с.

 

Кожного вечора компанія друзів збирається грати в карти, і кожного дня вони виходять на прогулянку пожвавленою площею. Їм майже 60 років, вони називають себе «хлопцями», хвацько кепкують одне з одного й узагалі зухвало ставляться до свого «поважного» віку. Та якось наприкінці червня в їхньому рідному місті розпалюється розправа над старими: якщо дід виглядає надто похилим і древнім, на нього чекають залякування, побої й навіть убивство.

Роман аргентинця Адольфа Бйоя Касареса розповідає про одвічну війну поколінь: за погляди, владу й першість. Краса молодості й мудрість старості трансформуються в абсурдний конфлікт, де старі не отримують нічого, окрім страху. Маленькі й засушені діди переховуються від насилля молоді, тиняючись між кав’ярнями, сонячними площами й нескінченними похоронами товаришів, часом розмовляючи про жінок, юнацькі роки й проблеми зі здоров’ям. Жваві теревені друзів набувають гротеску на тлі трагічності жорстоких подій: одні з віком стають боягузами, інші – самозакоханими егоїстами. Картина старіння у Касареса стає іронічною критикою соціуму, де нове завжди вважатиметься ліпшим за старе.

 

У динамічній оповіді до останнього не вловлюється чітка й аргументована позиція молоді: за що вони вбивають старих? Через перенаселення, через непотрібність і млявість, шалені вчинки, що суперечать моралі, через неестетичний вигляд? Зрозуміло одне: вони викликають відразу.

 

І всі ці почуття зумовлені страхом стати такими: син боїться зморшок батька, тому що впізнає в його рисах свої. Читач згодом зрозуміє, що деякі переживання не обмежуються віком: любов і ревнощі, сміливість і страх, біль і самотність. Так «Щоденник війни зі свинями» стає одою старінню, а не молодості.

 

Балла. Іменем батька

Переклад зі словацької Олександри Ковальчук. – Київ: Комора, 2018. – 144 с.

 

Балла – один із найвизначніших словацьких письменників сьогодення. Його оповідання про буденність і людські проблеми відтіняють гротеск і сюрреалістичний погляд на дійсність. Таким чином, у них заховане подвійне дно, декілька смислів відразу. Балла залишає читачу не до кінця розкриту метафору й дає змогу жонглювати інтерпретаціями: хочеш – слухай про драму сім’ї, хочеш – занурюйся глибше й читай трагедію словацького народу. З першим наближенням до тексту ми бачимо історію однієї родини, у якій люди, які люблять одне одного, разом божеволіють від взаємної ненависті.

Чоловік говорить про своє дитинство, про непорозуміння з батьком і дитячу незрозумілу жорстокість. Згодом він озирається на власне батьківство, якого прагнув. Але механізм його сім’ї зламаний: сини не вміють бути синами, вірність знівельована, а кохана жінка шаленіє дедалі більше. Ці люди не тримаються разом, а витримують останні роки.

 

«Іменем батька» – чесна розповідь про «другорядних людей другорядної країни», вони усвідомлюють свою вбогість і почуваються з нею цілком комфортно. Однак проза Балли не є всуціль сентиментальною. Він вплітає в болісний реалізм яскраві сни й видіння.

 

Тут натуралістичні деталі, що запевняють вас у реальності історії, мають цілком органічний вигляд поруч із моторошними мареннями. Поряд з алюзіями на історію Словаччини плутаються сюрреалістичні галюцинації, викликані втомою героїв чи випадковою зміною світла. Власне, як інакше передати квінтесенцію людської злості, якщо не через призму гіперболізованої фантазії?

 

Читайте також про переклади, які чекали до Книжкового Арсеналу

 

Мілан Кундера. Вальс на прощання

Переклад Леоніда Кононовича. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 240 с.

 

«Вальс на прощання» – не такий відомий твір чеського шістдесятника, як «Нестерпна легкість буття», проте не менш значущий у житті автора. Мілан Кундера дописав його перед своїм від’їздом із рідної Чехословаччини, тож у цьому романі відчутна тужлива ностальгія й іронічне ставлення до політичного устрою та плину життя на батьківщині, через які він змушений емігрувати.

Мілан Кундера стає одним із тих письменників, у чиїх текстах драма перетворюється на фарс, не витримуючи надмірної серйозності. Читачу важко витерти сльози, бо руки трусяться від сміху. Герої «Вальсу на прощання» опиняються в направду театральних декораціях: вони обмежені спільним простором, а історія кожного розгортається окремо, проте приречена закільцюватися з іншими. Різними шляхами восьмеро людей потрапляють до санаторію, майже відразу утворюючи незчисленні трикутники; як наслідок – з’являються зради, вагітність, знаряддя вбивства й ревнощі.

 

Однак увагу читача тримає не тільки захопливий сюжет, а й діалоги персонажів, у які автор вкладає власні переживання щодо Празької весни, релігії й цензури на батьківщині.

 

З іншого боку, у героїв «Вальсу на прощання» емоції працюють навиворіт: вони з легкістю досягають драматизму в буденних обставинах, а от жахливу кульмінацію майже повністю ігнорують. Тож книжка уникає чистого погляду на справжню трагедію шляхом гіперболізації маленьких негараздів. У такий спосіб Мілан Кундера й створює свій фарс: усі рушниці на стінах згодом вистрілюють, проте вбивця нікого не цікавить.

 

Курт Воннеґут. Буфонада, або Більше не самотні

Переклад з англійської Тетяни Некряч. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2018. — 184 с.

 

Курт Воннеґут – це ще один автор, який перетворює розпач на суцільну буфонаду. Якщо вірити словам Воннеґута, ідея цієї іронічної оповіді спала йому на думку під час польоту на похорон його дядька. Власне, вірити байкам цього шибеника хочеться, адже це набагато приємніше, ніж дивитися у вічі реальності. Курт Воннеґут вкотре згадує минуле, а саме – своє дитинство, що випало на часи Великої депресії. Власне, у цьому романі він обіцяє читачам свою найбільш автобіографічну історію.

Сідайте зручніше, історія ось про що: останній президент США від народження пов’язаний зі своєю сестрою-близнючкою – ментально й емоційно; вони разом переживають власну потворність, ідіотизм і дитинство в готичному маєтку, де їх закрили батьки. Одного дня вони вирішують, що їм набридло бути ідіотами, тому стають ввічливими й розумними людьми. Проте для соціуму пара страшних геніїв виглядає ще бридкішою, тож близнюків назавжди розділяють: дівчина проводить більшу частину життя в психлікарні, а хлопець стає президентом.

 

Автор сміється з політичних махінацій, конспірології, релігії й наукового прогресу, беручи за гумористичну основу комедії фарсу класичного Голлівуду.

 

Однак, хай якою гострою не була б сатира Курта Воннеґута, його книжки завжди переповнені найщирішої любові до людей: провідна ідея передвиборчої кампанії головного героя – штучно об’єднати громадян США завдяки рандомному наданню нових прізвищ і відповідному створенню родинних зв’язків. Щоб більше ніхто й ніколи не був самотнім.

 

Хуліо Кортасар. Усі вогні – вогонь

Переклад з іспанської Юрка Покальчука та Сергія Борщевського. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2018. – 160 с.

 

Фантазувати про звичайні ранкові затори у мегаполісі видається безглуздям – яка поетичність в задушливому скупченні автомобілів? Однак оповідання в збірці «Усі вогні – вогонь» саме про це: наскільки цікавими можуть бути звичайні ситуації.

Аргентинця Хуліо Кортасара додають до компанії представників магічного реалізму Латинської Америки разом із Хорхе Луїсом Борхесом, Маріо Варгасом Льйосою, Адольфом Бйоєм Касаресом і Габріелем Гарсією Маркесом. Проте Кортасар більшу частину життя провів у Франції, тому його проза – це симбіоз європейської й південноамериканської традиції. Він не так додає магічних істот у буденність, як розповідає про чарівність звичних речей.

 

Автор прискіпливо дивиться на просту людину й поступово заглиблюється в її почуття й переживання, і таким чином виникає щось абсолютно незвичайне.

 

Кожен його персонаж стає настільки унікальним, що навіть без зазначення імені читач вгадує героя за його думками й мовленням. Здавалось би, Кортасар розповідає історії прості й зрозумілі, однак він все одно захоплює ними вашу увагу й залишає насамкінець несподівані розв’язки. Щоби осмислити й прожити почуте, ці оповідання вимагають паузи після останнього речення – і паузи не тільки в читанні.

 

Щепан Твардох. Морфій

Переклад з польської Остапа Українця. — Харків: Фабула, 2018. — 592 с.

 

Від початку роман нагадує суцільний потік зміненої свідомості в традиціях «Голоду» Кнута Гамсуна й «Москви — Пєтушки» Венедикта Єрофєєва. Проте згодом стає зрозуміло, що головний герой у Щепана Твардоха виявляється не просто морфіністом, що ходить вулицями галюцинаторного міста. Його місто – міжвоєнна Варшава – ще не оговталася після Першої світової війни, хоча вже насуває Друга. Автор не перевантажує текст хронологією, проте насичує його деталями з життя в окупаційному режимі.

Читач опиняється в розпусній атмосфері польських (згодом – і угорських) барів, приватних квартир, де відбуваються вакханалії, вечірки з повіями й морфієм – усе це таємно від патруля й комендантської години. Реальність він бачить крізь роздвоєну свідомість головного героя Константи.

 

Усі роздуми головного героя відбуваються у формі внутрішнього діалогу. Він сперечається з собою й ставить під сумнів кожне своє рішення.

 

Йому неодноразово випадає робити вибір, і щораз складніший: між тверезістю й солодким сп’янінням, між жінками, мовами, між батьком і матір’ю, польською ідентичністю й німецькою.

 

Тривога в передчутті війни розпалюється дедалі сильніше; і хоча Константи постійно повторює, що вірить у скороминучість скрути й майбутній спокій і добробут, читач усвідомлює, що герой лише вдається до чергової брехні – передовсім – собі.

 

Сара Еддісон Аллен. Садові чари

Переклад з англійської Остапа Гладкого. – Харків: Віват, 2018. – 256 с.

 

У світі є чари. Це всім давно відомо: після всіх сиквелів «Гаррі Поттера» люди нарешті перестали опиратися цій думці. Ми звикли до цілих всесвітів, де магія з’являється з-за рогу буденності, як у Салмана Рушді, або розгортається на численні цикли, як у Террі Пратчетта. Але в «Садових чарах» магія зосереджена в одному маленькому містечку й зумовлена тільки родинною спадковістю.

У сім’ях, які проживають у Бескомі, є характерна ознака, що переходить із покоління в покоління: успішність або прихильність до старших жінок, сексапільність або здібність вгадувати людські бажання. Та навіть у такому незвичному містечку є будинок, який усі інші вважають надто дивним.

 

У ньому виросла не одна химерна жінка: їхній вигляд усім видавався чудернацьким, легенди про них звучали моторошно, і люди намагалися обходити це помешкання стороною. Жителі Бескома знають, що всі дівчата Вейверлі з малого віку володіють чарівними здібностями, а яблуня, яка росте в їхньому саду, може показати те, що змінить свідомість.

 

Сестри Клер і Сідні Вейверлі не бачилися десять років, але, нарешті, зустрінуться в рідному домі – доросліші й мудріші, щоб забути дитячі образи й змінити долю одна одної, а разом із тим і всього містечка.

 

Любовний роман, який не страшно читати, оскільки в ньому врівноважені розвиток сюжету з чуттєвістю героїв, а чари додають усьому ще й світлої захопленості. Ця історія в першу чергу затишна й добра, не обтяжена нічим зайвим, проте виконана в бездоганному стилі. У Сари Еддісон Аллен немає претензій на великий психологічний роман, проте її персонажі цікаві, стосунки між ними інтригують читача, а любов, що панує в цьому світі, не заплямована несмаком.

 

Більше новинок шукайте у нашій вітрині

 

Читайте також про те, як пройшов минулорічний Форум видавців у Львові

 

Авторка: Марія Бліндюк

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект