Топ-16 байопіків про відомих поетів

31.05.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Редакторка одного з найвідоміших американських літсайтів Lit Hub Емілі Темпл-Шер ділиться з нами своїм рейтингом найцікавіших біографічних фільмів про відомих поетів.

Більшість фільмів про поетів… не шедеври. Зрозуміло, що творчий процес важко зобразити на екрані, і митці загалом – але поети особливо – стають об’єктом делікатної сльозливої культурної міфологізації, через що біографічні фільми про них викликають співчуття до героїв – це означає, що дуже часто традиційне трактування життя відомих поетів — солодке або нудне (або і те, й інше). Я склала для вас рейтинг з 16-ти фільмів, щоб ви мали про що посперечатися. Пробач мені, Лео. А всі інші – насолоджуйтесь.

16. «Повне затьмарення» (1995)

20-річний Леонардо Ді Капріо в ролі Артюра Рембо в фільмі про його пристрасний роман з Полем Верленом, роль якого грає Девід Тьюліс (як глузував рецензент New York Times, «Мертві поети-геї? Сексуальне насилля? Звучить, як проект Ді Капріо.»)? Це просто не може бути погано, правда? Ну… Вибачте, але це жахливо.

15. «Сильвія»  (2003)

На жаль для Гвінет Пелтроу, яка виконала свою роботу так добре, як тільки можна було від неї очікувати, шанувальників Сильвії Плат не так-то просто вдовольнити, а окрім того Фріда Г’юз, дочка Плат, заборонила ВВС використовувати вірші своєї матері у фільмі та публічно назвала його спекуляцією. До того ж, зважаючи на те, що ми знаємо про Теда Г’юза, який насправді сенс дивитись історію кохання до нього?

14. «Заборонене кохання» (2008)

Кіра Найтлі, Сієнна Міллер, Кілліан Мерфі та Метью Різ – всі вони мають почуття один до одного в цьому досить хаотичному байопіку про Ділана Томаса, сценарій якого написала… мати Кіри Найтлі Шарман Макдональд.

13. «Запалюючи зірки» (2015)

Це фільм про Ділана Томаса та поета і критика Джона Малкольма Брінніна (також автора літературної основи фільму), який ґрунтується на книжці мемуарів 1956 року «Ділан Томас в Америці» про лекційний тур коледжами країни, в який Бріннін возив Ділана. Хоча в фільмі грають гарні актори, він не досить глибокий. Критик Оді Гендерсон висловлює розчарування через відсутність у фільмі поезії Томаса:

 

«В одному з епізодів Бріннін каже Томасу: «Ви боїтесь свого таланту». Фільм боїться того ж самого – кожного разу, коли Томас починає цитувати рядки, що зробили його знаменитим, його голос тоне в гучному бреньканні піаніно, яке слугує саундтреком. Іноді бренькання супроводжується кадром з обличчям Елайджі Вуда, який дивиться на нас у захваті. Повністю ми чуємо лише один вірш, який читають всі актори в монтажі. Якщо не брати до уваги цей приклад, можна сказати, що в кінотеатр ви прийшли з більшою кількістю знань про поезію та прозу Ділана Томаса, ніж отримали з цього фільму. Його твори не використовували таким тривіальним чином з тих пір, як компанія Disney замінила реп віршем «Не йди смиренно в ніч» у фільмі «Небезпечні думки» 20 років тому. Дідько, у фільмі Родні Денжерфільда «Знову в школу» більше віршів Ділана Томаса, ніж у цьому фільмі».

 

Жорстко, але справедливо.

12. «Лемент» (2010)

Байопік про Аллена Гінзберга, створений режисером Джеймсом Франко, гарний. Він не надзвичайний, він не жахливий, але він гарний. Цікавий факт: фільм «Лемент» 2015 року про вовків-перевертнів («Фільм про перевертнів без гумору – як фільм про вампірів без штучних зубів») і фільм «Лемент» 2010 року про Аллена Гінзберга («На жаль, він здається мені не дуже приємним і досить пихатим») мають однаковий рейтинг на сайті Rotten Tomatoes: 62%.

11. «Леопарді» (2014)

Розкішна, запаморочлива ода короткому та меланхолійному життю Джакомо Леопарді, драматична і яскрава, хоча іноді й сповільнена.

10. «Пияк» (1987)

Звісно, героя Мікі Рурка у фільмі «Пияк» звати Генрі Чінаскі, а не Чарльз Буковскі, але, думаю, ми здатні зрозуміти цей натяк. Сам Роджер Еберт любив цей фільм – він називав його «справді оригінальним американським фільмом, не схожим на інші. Час, проведений в компанії персонажів, схожих на Сарояна та О’Ніла, допоміг зрозуміти людей, яких ми намагаємось не помічати, але вони можуть сподобатись більше, ніж наші помітніші друзі…один з найкращих фільмів року». Але річ у тому, що він про Буковскі, і Буковскі, очевидно, жахливий. Отже, зважайте на це.

9. «Папуша» (2014)

Повна історія життя (від народження до старості) відомої ромської поетеси Броніслави Вайс, яка відома серед шанувальників під псевдонімом Папуша, та її стосунків з польським письменником Єжи Віцовським, який відкрив її. Розкішна та хвилююча чорно-біла картина.

8. «Убий своїх коханих» (2013)

Можна назвати це байопіком Аллена Гінзберга про дуже ранній етап його життя (і колективне життя бітників), коли Люс’єн Карр убив Девіда Каммерера в Ріверсайд-Парку. В реальності кілька бітників написали твори на основі цієї події: у фільмі це вбивство трактується як інцидент, який став стимулом всієї поетичної кар’єри Гінзберга. Магія кіно в дії, гадаю? Хай там як, але Деніел Редкліфф грає дуже гарно.

7. «Вайлд» (1998)

Не можу обійти стороною Стівена Фрая в ролі Оскара Вайлда. У New York Times Дженет Меслін назвала цей фільм «масштабним, але, по суті, інтимним портретом», і схарактеризувала Фрая як «надприродно схожого на Вайлда, нервова суміш самовпевненості та вразливості».

 

Хоча фільм страждає через велику кількість саркастичних відсилань до невтомної дотепності Вайлда., тепла та симпатична гра Фрая виявляє ніжність за дотепністю. Він передає почуття чоловіка, відданого на милість сил поза його контролем, і не в останню чергу це його тендітний геній. А дуже молодий і яскравий Джуд Лоу в ролі лорда Альфреда Дугласа зовсім не зачіпає.

6. «Тиха пристрасть» (2016)

Дещо прямолінійний, але зворушливий байопік про Емілі Дікінсон з Синтією Ніксон в головній ролі. «Всі актори в цьому фільмі чудові, — писав один з оглядачів. – Але точність Ніксон в передачі найтонших порухів душі Емілі (кожна окрема сцена вирізняється індивідуальністю) просто надзвичайна. Фільм віддає їй данину захвату за те, ким вона була і за те, ким її зробили літературні нащадки. Він запрошує глядачів серйозно дослідити її спосіб мислення та створення мистецтва: не просто серйозно дослідити, а насолодитися тією мірою, якою можна насолодитися працею, такою аскетичною і насиченою водночас».

 

На противагу цій думці коментар дописувача Literary Hub: «Цей фільм став би набагато кращим, якби роль Емілі зіграла яка-небудь інша акторка серіалу «Секс і місто». Лише уявіть, що сказала б Саманта, якби їй довелося носити цю сукню.

5. «Дикі ночі з Емілі» (2019)

Найкращий жанр байопіку – біографічна романтична комедія, особливо якщо вона має відношення до Емілі Дікінсон, яку ми так часто уявляємо замкненою в собі асексуальною самітницею. За версією Моллі Шеннон вона зухвала, яскрава і закохана. Звичайно, це просто одна з варіацій образу Дікінсон, і ми не можемо знати правду – але режисерка Медлін Олнек має якусь приховану інформацію, і її стиль вирізняється надзвичайним шармом.

4. «Поки не настала ніч» (2000)

Технічно фільм Джуліана Шнабеля «Поки не настала ніч» – це байопік, хоча до перегляду більшість американських глядачів не знала поета Ренальдо Аренаса, на основі чиїх мемуарів (а також документального фільму Яни Бокової 1990 року «Гавана») він знятий. Операторська робота схожа на сон або гіпноз, попри серйозну та іноді сумну тему, а Хав’єр Бардем неймовірно прекрасний в ролі Аренаса.

3. «Неруда» (2016)

Славетний «антибайопік» Пабло Ларрейна – грайлива лірична присвята, що вільно трактує факти з життя Неруди, але все одно розкриває сутність поета і його світу. «На мою думку, кінематограф пов’язаний зі старовинними чаклунами, ілюзіоністами, – сказав Ларрейн в інтерв’ю The Guardian. – Я з’ясував, що він може працювати як метахудожній лабіринт. Всі ці персонажі – Неруда, детектив Оскар, оповідач, який вплітає свою постать в тканину розповіді – всі вони створюють один одного, тому що вони потрібні один одному, щоб розповісти історію. Фільм про те, як розповідають історії, і як нам потрібно розповідати історії, щоб вижити».

2. «Листоноша» (1994)

Так, у нас ще один фільм про Пабло Неруду. Чесно кажучи, його важко назвати байопіком, тому що він радше про листоношу із назви, а не про Неруду, з яким у нього зав’язується дружба. Він вчить хлопця, як розвивати поетичний талант. Але «Листоноша» – це така чарівна класика, чудовий портрет Неруди та ода поетичному світу, що я просто не могла оминути цей фільм (або поставити йому нижчу оцінку).

1. «Яскрава зірка» (2009)

Це фільм, який одностайно назвали всі співробітники нашого офісу, коли я спитала у них про улюблений літературний байопік. Я відповіла: «Це очевидно». Біографія Джона Кітса від режисерки Джейн Кемпіон («Яскрава зірка, якби мені таким же вічним бути і незмінним…») – також сумна історія приреченого кохання, яке найскладніше витримати: дівчина, яку ти кохаєш, живе в тому самому будиночку, що й ти, за стіною (і дотримується правил пристойності). Візуально яскравий, вражаючий, і – це якісь чари – справді поетичний.

 

Читайте також: 7 найцікавіших фільмів про письменників 2018-го року

 

Переклала Ольга Брагіна за матеріалами lithub.com

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект