laurus

Вано Крюґер та невидима армія культури

12.01.2019

Читомо

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Вано Крюґер. Коли я чую слово «культура»…— К.: Laurus. – 130 с.

Поет-філософ Вано Крюґер обирає чорний, що робить його бліде обличчя з живими бісиками в темних очах драматичнішим. Він нагадує колишнього монаха, що покинув монастир суворої діви-науки через кохання до спокусливої лоліти-літератури. Культурну людину зіб’є зі шляху істинна ерудиція цього гедоніста, який за келихом червоного сухого перетворює літературну зустріч на філософські бесіди в дусі будуарів де Сада або заборонених тем Жоржа Батая, потім вирулює в «Ерос неможливого» Александра Еткінда впереміш із насмішками над православієм російського пошибу.

І хоча він не знаменитий оратор, зате знаний культуролог і автор збірки есеїв, яка увійшла до короткого списку Книги року ВВС у номінації «Есеїстика». Це видання цнотливо-білого кольору має іронічну назву: «Коли я чую слово “культура”…», що є фрагментом репліки персонажа п’єси Ганса Йоста, який містить присвяту фюреру. Чи треба уточнювати, що його ім’я не варто згадувати в пристойному товаристві нинішньої Німеччини?

Існують питання, на які нема відповіді. Іншими словами, це філософський камінь спотикання, адже розуміння – інструмент недосконалий, неоднозначний і не всім підвладний. Ось на такі питання Крюґер і шукає відповіді у своїх семи есеях. Хоча завданням автора цього видання є радше спонукати читача думати, ніж переконати, що чорне – це чорне, а біле – це біле. «Культорологічна та соціальна критика Крюґера – цюцюбабка. Із зав’язаними очима, відмовляючись від примату очевидного, читачу пропонується обмацувати ніби невідоме, аби впізнати, чим воно є», – констатує Костянтин Дорошенко, автор передмови «Кубик Крюґера». Отож, давайте, про все по черзі.

 

Коли я чую слово «пропаганда»

Що ж чує автор за словом «культура»? У чому її велич, сила, що вона породжує? Крюґер починає свою книжку з Гегеля й Шопенгауера, етатизму й волюнтаризму, а тоді плавно переходить до витоків нацизму. Й одразу ж виймає з рукава кролика «колоніяльного замилування великою російською культурою». Це не фокус і не кубик-рубик, точніше, кубик Крюґера. Бо, якщо резюмувати, нема такої великої й красивої ідеї гуманізму просвітництва, яка б у людському світі не переросла в страшну катастрофу. Скажімо, коли нацизм вцілює у моральне несвідоме, з метафізичного ірраціонального зла проростають ідеї вбивати за найцінніше, кров’ю платити за культурну еволюцію, зі зброєю в руках захищати своїх і своє. Це та історія, коли філософська метафізика не здатна протистояти жорстокій біології поділу ближніх на «своїх» і «чужих».  Звідки це?

Контекст репліки «Коли я чую слово “культура”, я знімаю з запобіжника свій браунінг» у п’єсі «Шлагетер» (національний воїн-герой нацистів) вищезгаданого драматурга не бутафорний, а розпачливо-пророчий: смерть бідної дитини, яка замерзла на вулиці, продаючи сірники, бо в інший спосіб у повоєнній Німеччині цей хлопчик не міг просити милостині. І от буржуа після вистави у театрі, біля якого ще недавно стояв малий жебрак патетично вигукує: «Ах, яка в нас велика культура! Німеччина відродиться і ніколи не загине з такою культурою!» На що його співрозмовник відповідає: «Коли я чую слово “культура”…» І хоч ці хлопці не читали «Символічний обмін і смерть» Жана Бодрійяра, але вже тоді нутром відчували, що цінність, не омита кров’ю, – лише симулякр. У цьому контексті слова про те, що влада, яка не дбає про власну культуру, годуватиме чужу армію – звучать як моральний імператив пропаганди.

Тема пропаганди й далі зчитується між рядків цієї збірки – починаючи від її взаємодії з мистецтвом, переплетеності кровними узами з психоаналізом (племінником Фройда був Едвард Бернейз, батько піару, відомий класичною розвідкою «Пропаганда») і закінчуючи ФБ-постскриптумом автора. У цьому контексті виникає некоректне питання: чи став би частиною поп-культури Зігмунд Фройд, якби не допомога Бернейза у поширенні ідей психоаналізу? І згадка про поп-культуру тут не просто так, адже популярність батька психоаналізу куди гучніша за славу Вільяма Джеймса, батька сучасної психології чи, скажімо, Курта Левіна (а його ідеї мали величезний вплив на розвиток соціальної психології).

Про ці речі можна міркувати постфактум, коли вже всі експерименти проведено і не має значення, які саме, бо, як повторював футуролог і винахідник Артур Кларк, невдалих експериментів для науки не існує. Як би цинічно не звучало, та це також означає, що ми можемо лише здогадуватися, що насправді відбувалося у головах людей, в які тепер заглядає не преподобний отець, а google. Проте філософ-культуролог Крюґер виймає козир: «Міфологічні обмеження теорії суспільного/раціонального вибору». А його цікавить ось що – механізм перекодування масової свідомості. Мотто просвітництва за Кантом – «Май мужність користуватися власним розумом!» Ви скажете, що його ще треба мати. Серж Московічі у своїх працях чудово проаналізував схожі стратегії пропаганди і колективного навіювання.

 

Читайте також: Захер-Мазох: сучасний Піґмаліон, або Винахідник фатальної жінки

 

Розуму тут місця нема й не буде, дарма що Паскаль, що Московічі цей механізм роз’яснили: «Тільки вчені-теоретики, не знаючи психології натовпів, думає Ле Бон, уявляють, що розум змінює людей і править світом. Він готує ідеї, що змінять його пізніше, а зараз, найближчим часом, вплив розуму залишається незначним. Якщо сила виключається, а розум неефективний, справжньому вождеві залишається третій шлях: зваба». Та в своїй статті Крюґер йде ще далі, послуговуючись працями американського психіатра Сильвано Аріеті. Він аргументує, чому логіка Аристотеля не є єдино можливою логікою в історії людства, а були інші, протилежні за своєю природою, як логіка Ейлгарда фон Домаруса, якій «підкоряються міфологія і світогляд первісних народів, сновидіння… маячня шизофреніків». Аж ніяк не йдеться про пандемічну шизофренію німців, які йшли за фюрером, а про зламаний диявольською політичною машиною механізм психічного захисту, наслідок травми програшу німців у Великій війні, та й травми Другої світової мучать національну гордість досі.  

Коли я чую слова «де Сад» і «Мазох»

Не менш пізнавальні роздуми автора критичних статей про філософа Умберто Еко, критика міщанської моралі Леопольда фон Захер-Мазоха, бунтівного в’язня Бастилії Маркіза де Сада. Інша річ, що на скрижалях популярної культури їхні імена нерозривно зв’язані зовсім не з тими поняттями, які були визначальними у житті та творчості цих авторів.

 

Політична філософія де Сада у «120 днів Содому», емансипе-маніфестація Мазоха у «Венері в хутрі» не просто художні тексти, а документи часу, коли гасло «Свобода! Рівність! Братерство!» звучало як «Свобода! Рівність! Власність!» У той час «сексуальні революції» були справою поодиноких розпусників, які досліджували жіночі й чоловічі тіла, як ті художники, що змальовували препаровані трупи.

 

Про еротичний капітал, поведінкову економіку, подвійну мораль інституту шлюбу, в основі якого економічні ресурси, а права у пошлюблених жінок – як у касти паріїв, заговорили саме Мазох і де Сад. Саме вони надали право голосу жіночому тілу. Та, схоже на те, що Крюґер у своїй науковій розвідці таки відчував обмеження, які накладає науковий жанр на дослідника складних соціальних процесів. Досі непросто підступитися до тем і суперечливих маніфестів лібертинізму, бо, як не крути, політкоректність – складова політичної культури.

 

Як попереджали ще Фуко, Батай, Еко, Колаковський, соціальні психологи й інші знавці історії людської цивілізації, культура – це та система табу, де мужніх їх порушувати соціум так чи інакше карає.

 

Є надія, що поета-філософа Крюґера не звинуватять у таємній пропаганді сексуальних свобод, політичному песимізмі й надмірній критиці великого проекту просвітництва. Бо критик культури Крюґер єретично декларує: «У будь-якій ситуації волію бути розумним, а не правим». От лише… що він робить, коли раціональні аргументи безсилі?

 

Читайте також: Еротика за де Садом: ілюстрації, родом із 18 століття

 

Авторка: Інна Корнелюк

 

Фото: Ната Коваль

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект