історія

Український наукпоп: простіше перекласти, ніж написати своє

04.05.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Нон-фікшн в Україні – справа не проста. Особливо тоді, коли ти активно займаєшся його написанням і виданням. У рамках конференції «Шевченківська весна – 2020 (Історія)» відбулась розмова з популяризаторкою історії Тетяною Водотикою та Оленою Брайченко, засновницею науково-просвітницького проєкту «їzhakultura» та незалежного видавництва гастрономічної літератури «їzhak». Вони розповіли про власний досвід та інсайти видавничого життя, про можливі точки напруги між автором історичної літератури та видавцем, реакцію наукового співтовариства на такі книжки та очікування аудиторії.

 

Тетяна Водотика – старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, шеф-редакторка журналу урбаністичних студій «Місто: історія, культура, суспільство», авторка низки науково-популярних досліджень з історії України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. 

 

Олена Брайченко – к.і.н., засновниця  науково-просвітницького проєкту «їzhakultura» та незалежного видавництва гастрономічної літератури «їzhak», авторка книги «Українське застілля», дослідниця  та популяризаторка гастрономічних досліджень, ведуча авторської програми «У своїй тарілці» на UA: Радіо Культура.

Перший видавничий досвід

Тетяна: перший видавничий досвід став можливим завдяки колезі, другу, співавтору Євгену Магді, з яким ми написали нон-фікшн про образ України у світі – «Ігри відображень. Якою Україну бачить світ». Вона вийшла у видавництві «Віват» у 2016-му році, і це був позитивний досвід. 

 

Жодна з моїх книжок мене не розчарувала. Коли отримуєш авторські примірники і починаєш гортати – всі негаразди вмить забуті, весь негатив, який міг накопитись в процесі підготовки, зникає. Але буквально від першої ж я зрозуміла те, наскільки важливою є комунікація і взаємна повага. Лише якщо комунікаці ефективна і проходить на позитивній ноті, то можливо отримати продукт, який задовольнить усіх. Під час написання та редагування траплялись і будуть траплятись різні випадки, але впевнена – хвилювання, радість, гордість, які відчуваєш, коли тримаєш свою книжку в руках (а ще коли бачиш її в бібліотеках!), того вартують.

Олена: до 2013-го року я працювала у культовому видавництві «Родовід»,  тому звісно видавничий процес та книжкове поле в Україні було для мене знаним. Але авторкою я стала у 2015 році, коли на запрошення видавництва «Віват» підготувала текст для книжки «Українське застілля». Сьогодні я видавчиня гастрономічної літератури та редакторка сайту. 

 

Я дуже хвилювалась за зовнішній вигляд книжки. Мене лякало усвідомлення того, що в моєму договорі я відповідальна лише за текст і вплинути на дизайн, папір чи ілюстрації не маю ні юридичного, ні морального права. Проте результатом я була задоволена, як і співпрацею з видавництвом. Але також я думала, що зробила б інакше. Мені здається, що велике значення має людина, з якою ти комунікуєш у процесі. Я спілкувалась з Надією Варакіною, яка завжди була готова мене почути. Та навіть тоді, коли ми видрукували власну книжку «Кримськотатарська кухня», де я була відповідальна за концепцію, пошук ілюстратора та фотографа, моє перше враження у друкарні було – «Ой, чи вона така як я уявляла?». Тож будьте готові, що книжка це ваш новий досвід та емоції. Сьогодні, коли минув фактично рік після друку, я дивлюсь на це видання і радію, я бачу, наскільки воно красиве, унікальне та вартісне. 

Хто головніший – видавець чи автор

Олена: Майбутні автори, перш ніж співпрацювати з видавцем, повинні трошки орієнтуватися у видавничому полі. У світі є досить чіткий поділ: існують видавці гіганти та малі/незалежні видавництва, а ще цілий світ літературних агенцій. Співпраця з кожним з них має свої особливості. Потрапити до видавничого портфелю потужного видавця престижно, але складно. І з одного боку, коли ви співпрацюєте з великим видавцем, ви можете розраховувати на великий наклад, швидке розповсюдження, та з іншого боку –  можуть бути ситуації, коли над книжками працюватиме один і той самий редактор, який вранці править текст про макраме, а в обід засідає за дослідження катакомбної культури. Не завжди великі видавці мають можливість залучати вузьких спеціалістів для наукової редактури.

 

З малими видавцями своя специфіка. Малі видавці працюють переважно з вузькою аудиторією, спеціалізуючись на певній тематиці, і не часто можуть похвалитись багатотисячними накладами, не завжди можуть швидко забезпечити розповсюдження книжки крамницями, але можуть запропонувати різні варіанти співпраці, різні підходи до видання.

 

Тетяна: Важливо розуміти: книжка – це не лише автор. Це і редактор, і коректор, і верстальник, й ілюстратор. Автор і редактор повинні працювати у тандемі. Кожен з них має розумітись на історичній тематиці, відрізняти Донбас від басейну річки Сіверський Донець, бути делікатним і жорстким водночас, здатним верифікувати інформацію, яку подає автор не лише за Вікіпедією, бути на одній хвилі з автором і орієнтувати у темі. В моїй, поки ще недовгій практиці траплялись і хороші, і погані редактори. Деяких хочеться просити читати та правити твої тексти завжди. Але коли ти автор, то вже повинен бути готовим до критики, іноді навіть не конструктивної, змиритись ще до виходу книжки, що комусь вона не сподобається. 

 

Книжка – це ще і зовнішній вигляд. Художник працює зі стилем верстки, готує макети обкладинки. Його праця теж важлива – адже це та «одежинка», за якою книжку зустріне покупець. І ця одежина має відповідати ще й внутрішньому наповненню тексту. Xудовий текст, якісну верстку та дорогий папір можуть зіпсувати неправильні перенесення. І читач тільки це і запам’ятає. 

Як автору й видавцю знайти один одного

Тетяна: Зв’язки між професійними спільнотами видавців та істориків існують більше на рівні особистих знайомств, аніж формальних контактів. Це наслідок практичної відсутності на ринку літературних агентів – важливих направду гравців. Вони забезпечують не лише комунікацію між автором та видавцем. Агент може мінімізувати ризики та збільшити прибутки як для одного, так і для іншого. Хто прочитає та фахово оцінить рукопис? Хто вичитає авторський договір та захистить як автора від нечесного видавця, так і видавця від недисциплінованого автора? Хто забезпечить піар книжки після її виходу? Літературний агент. Я би дуже хотіла мати такого. 

Олена: Доки у нас не будуть високі чи середньоринкові гонорари для авторів, навряд чи ми можемо розраховувати на присутність літагентів. Літературні агенти працюють за відсоток, тож для їхньої якісної роботи необхідна умова наявності ринку, прозорих умов та тексту як продукту.

 

Читайте також: Назад у минуле: можливості та пастки публічної історії

Науковці та популяризатори науки

Тетяна:  Звідки видавці мають рекрутувати авторів? З академічних установ та університетів – це перше, що спадає на думку. Але чи багато науковців готові покинути башти зі слонової кістки та «зійти» до науково-популярних текстів? Ні, лише одиниці.

 

Десятки та сотні кандидатів і докторів історичних наук вважають, що науково-популярна книжка – не наукова, цінності не має, тож і не варто за таке братися.

 

Це не порожні слова. Кілька разів доводилось чути від видавців, що багато вчених відмовляються від видавничих проєктів. Чи всі із тих, хто таки погодилися підписати із видавництвом контракт, здатні написати якісний, «читабельний» нон-фікшн, який дорівняється до Стівена Хокінга? Ні. Лише одиниці. 

 

Є й інша сторона – часто автори відчувають себе незахищеними перед видавництвом, бо вони не мають досвіду чи знань з авторського права, не завжди можуть відстояти свої роялті, а деякі видавці цим зловживають. 

Але надія є – адже крига потроху скресає. Все більше істориків різних поколінь готові (чи заради заробітку, чи заради слави) пробувати свої сили на новому професійному полі. І небезуспішно. 

 

Олена: Найперше потрібно чітко усвідомлювати, що нон-фікшн це не ваша кандидатська чи докторська, але з красивою обкладинкою, хоча вона цілком може бути основою для книжки. Текст, логіка викладу, кількість посилань залежатимуть від того, на яку аудиторію розрахована книжка.

 

Інший підвид нон-фікшину – книги написані популяризаторами наук, які переважно мають профільну освіту, але не проводять власних досліджень. Вони вміють розрізнити якісні дослідження, знаються на термінології та готові академічні надбання робити доступними загалу. У світі нагромадження інформації та відкритості ми всі розуміємо, як важливо не натрапити на псевдо-дослідження, відверті фейки, тому робота популяризаторів науки важлива і потрібна. Але академічна спільнота іноді досить зневажливо відгукується про праці популяризаторів чи наукових журналістів, висловлює критичні, а часом і нищівні коментарі. І хоча я за конструктивну критику, часом такі нападки свідчать про елементарне нерозуміння форматів. 

Які перепони лежать на шлху наукового нон-фікшну

Тетяна: Брак класних авторів, фахових редакторів та дизайнерів зі смаком вризводить до того, що видавництва ідуть легшим шляхом – купують права на вже готові західні бестселери, перекладають їх і видають. Це прибутково, а видавництва – це бізнеси, вони мають бути прибутковими. Українському історику складно конкурувати із західними колегами – інша культура, інший бекграунд, інші ресурси, інше ставлення колег (від тихої заздрості до списів у спину). Крім того, якість таких перекладів не завжди найкраща. Часто буває помітно, як під кінець книжки перекладачу допомагав Google Translate, а неоковирні речення залишилися нескоригованими. Аби заробити ще більше, друкуються переклади на тонкому, неякісному папері. Втрачає від цього в першу чергу споживач.

 

Олена: Погоджуюсь з Тетяною, маловідомий український автор – кіт в мішку. Неясно, як його сприйме аудиторія та як сам автор бачить співпрацю з видавцем. Моя особиста позиція – за українського автора і присутність його в ЗМІ. Українські вчені й так перебувають у доволі складній ситуації, проте серед них багато гарних і потужних дослідників, які потребують популяризації.  Для мене болючим питанням є слабкість спільнот і відсутність конструктивної критики. Як зрозуміти видавцю, що робота цього чи іншого науковця не імітація наукової діяльності, а щось ґрунтовне? Для видання нон-фікшну потрібна як критика, так і підтримка спільноти. Чим більше буде виходити матеріалів з критикою, рецензіями на видання, тим більшою буде присутність книжки у медіапросторі.

 

Я спостерігаю за присутністю різних осіб у медіа, які беруть на себе сміливість і виконують роль фахівців чи експертів. Водночас фахівці, професіонали своєї справи рідше комунікують з медіа та видавцями. Тому варто подумати, як знайти золоту середину між популяризацією знань та присутністю в академічному середовищі.

 

Та це така, як на мене, глобальна проблема не лише в Україні, але й у багатьох інших країнах. Вчені не хочуть виходити назовні, бо не мають часу, не розуміють, навіщо їм це потрібно, бояться спрощеної подачі інформації чи покручів у медіаматеріалах.

 

Читайте також: «Жоден український автор не став Харрарі»: як виживає історичний наук-поп

Піар науково-популярної літератури

Тетяна: Піар може початись на будь-якому етапі процесу виготовлення книжки. Зараз є багато можливостей для просування. Є різні автори, ті що готові, люблять і вміють спілкуватись з журналістами, читачами. А є такі, хто має легке перо, але важкий язик. На жаль, для жодної з моїх книжок піаром видавництво цілеспрямовано і комплексно не займалось. Займалась я, а вни допомагали з презентаціями. 

 

Олена: Піар безумовно важлива складова успішності книжки. В ідеалі має бути спільний план, який вимагає ресурсів: часу та коштів. А гарна піар-стратегія будується на вмінні домовлятись і чути один одного. Іноді може здаватись, що для піару чи інформування ми маємо як ніколи багато можливостей, кілька годин у телефоні та вже про вашу книжку дізнається спільнота читачів у соцмережі, ще трохи часу і ви записали невелике відео, зробили фото, написали текст. Але сьогоднішній світ перевантажений інформацією, тож ця легкість оманлива. Ваш продукт може легко поглинути вечірній випуск новин, а текст, під яким поставили сотню-дві сердечок, прочитало від сили 10 людей, і лише 1 людина замовила книжку.  Тож зважайте, що написати хороший текст для книжки – це добре, але недостатньо. 

Чи можна заробити на історичному нон-фікшні

Тетяна: я не можу сказати, що гонорари забезпечили мені безбідне життя. Про роялті мова не йде, адже проконтролювати продажі автор не має можливості, і все залежать від піару. Це не надихає, але оптимізм мій ще не вичерпаний. 

Ринок розвивається, з’являються нові гравці – книговидавнича програма Міністерства інформаційної політики (моя перша особиста нон-фікшн книжка з’явилась завдяки їй), Український культурний фонд тощо. На ринок виходять нові автори й авторки – ще три роки тому я і мріяти не могла про 7 рукописів. На ринку з’являється вмотивований читач. 

 

Олена: Заробити автору чи видавцю на нон-фікшні досить складно, а часом і нереально. Написання книжки як ремесло годує небагатьох, і не лише в Україні, але й у світі. Тому очікувати, що ви будете писати книжку в рік, яка забезпечить вам безбідне фінансування, наївно. Для мене гарна книжка – це результат роботи автора, донесення його ідеї, але не завжди таке видання буде комерційно успішним. 

Про що треба думати молодим авторам

Тетяна: Книжка сама по собі – папір, чорнила, слова. Сама по собі вона ніколи не заграє так, як допоможуть їй заграти заходи довкола неї – презентації, обговорення, буктрейлери, рецензії, інші пов’язані заходи. Це має бути частина чогось більшого. Книжка має лишати по собі емоцію – сумнів, гнів, радість, печаль, а часом й готовність до дій. Також зважте, що виходячи у публічне поле з власними працями, ви опиняєтесь у конкуренції з зарубіжними авторами. Книга з позначкою «бестселер Нью-Йорк Таймз» виглядає привабливішою для читача. 

 

Олена: Читайте уважно угоди. На жаль, мені вчені показували договори, у яких фактично передавали права на твір у руки видавця без будь-яких обмежень. Як авторка, я розумію, що коли ти настільки занурений у свою наукову працю, твій мозок працює над тим, чи правильно ти оформив посилання у черговій статті, чи який у тебе індекс цитувань, – кілька рядків договору сприймаються як зайва інформація. Я сподіваюсь, що високий рівень правової культури, конкуренція і купівельна спроможність читачів сприятимуть формуванню прозорого книжкового ринку. Якщо ви підписуєте угоду, домовляєтесь з видавцем про книжковий продукт, вам потрібно розуміти, що видавець бере на себе фінансові зобов’язання, ризики, пов’язані з друком та продажем. Домовлятись потрібно до того, як сідати в один човен з видавцем. 

 

Читайте також: Бабусі як живий архів: історичний репортаж на практиці

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Підтримайте проект